чарівливий
ЧАРІВЛИ́ВИЙ, а, е.
1. заст. Який містить у собі чари (у 1, 2 знач.).
Залишила Віра бабі карбованці, напувала Прохора отим питвом чарівливим, потай підмішуючи його в страви (А. Шиян);
[Майя:] Ну, Івасику, прощай! Що сказала – пам'ятай. Бережи своє щасливе Ти люстерко чарівливе (Є. Фомін).
2. Який впливає чарами (у 3 знач.), чарує.
Пісні соловейкові дзвінко-сріблисті! Невже ви замовкли, минули? О ні, ще не час! ще ж бо ми не дізнали Всіх див чарівливої ночі (Леся Українка);
Свята моя земле, мій краю чарівливий, Ти – вічний спогад мій, в тобі я був щасливий... (А. Кримський);
А Надія .. мов казкова царівна. Навіть найближчі друзі ще не бачили її такою запальною і чарівливою (Яків Баш);
Шепнув верховіттям дубок, І ліс відкриває завісу Своїх чарівливих казок (П. Дорошко);
[Орлик (співає):] Скільки сонця, скільки сонця-дива... Гей, юначе, горе – не біда! Пролунай же, пісне чарівлива. Усміхнись, дівчино молода! (О. Левада);
// Який є наслідком впливу таких чарів.
Ніби в чарівливому напівзабутті, говорить він про храми якимось богиням, про якогось юнака, що хотів долетіти [до сонця] (О. Гончар);
// Привабливий.
Їй було тоді вже п'ятдесят, але вона лишалася такою ж зовні чарівливою, як і змолоду [..] (М. Слабошпицький).
Словник української мови (СУМ-20)