часовий
ЧАСОВИ́Й, а́, е́.
1. Прикм. до час 1–4, 7.
Часові орієнтири мають характер початкової точки, від якої провадиться відлік часу, і кінцевої точки, до якої провадиться лік часу (з наук. літ.);
Географічні і часові межі Шевченкової слави стираються. На земній кулі немає такого куточка, де б не знали, не любили його (з газ.);
Проектування минулого і майбутнього на сучасність у “Тронці” [О. Гончара] досягається не через традиційні відступи і часові екскурси, – воно здійснюється найчастіше з допомогою містких виразних деталей (з наук. літ.);
Семантично з усіх часових форм найглибше й найчіткіше окреслена лише форма минулого часу (з наук. літ.);
Однією з тяжких суперечностей нашої духовної історії була суперечність між .. моральним потенціалом .. і моральним релятивізмом .. Це був один із виявів того, що можна було б назвати хронопровінціалізмом – часовим провінціоналізмом нашого мислення (з газ.);
Загалом це явище [конфлікт поколінь] продукує багато позитивних змін. Завдяки його внутрішньому напруженню і нестійкості тече, змінюється, рухається і “спрямовується у майбутнє” весь часовий потік історії (з наук. літ.).
2. заст. Тимчасовий.
Це лихо часове, – воно швидко минеться (Сл. Б. Грінченка);
– Яка там користь з тих чорнявих та русявих красунь? Зів'яне, змарніє, як лист восени, пожовкне й не зостанеться і згадки про ту часову, недавню красу! (Л. Яновська);
Сподіваюсь, що Ваше здоров'я поправиться і що з ним не так вже погано, як Вам здається, може, то так, часове погіршення (Леся Українка).
3. розм. Якому настала остання пора.
Не вмирають старі, тільки часові (Сл. Б. Грінченка).
Словник української мови (СУМ-20)