часовий

ЧАСОВИ́Й, а́, е́.

1. Прикм. до час 1–4, 7.

Часові орієнтири мають характер початкової точки, від якої провадиться відлік часу, і кінцевої точки, до якої провадиться лік часу (з наук. літ.);

Географічні і часові межі Шевченкової слави стираються. На земній кулі немає такого куточка, де б не знали, не любили його (з газ.);

Проектування минулого і майбутнього на сучасність у “Тронці” [О. Гончара] досягається не через традиційні відступи і часові екскурси, – воно здійснюється найчастіше з допомогою містких виразних деталей (з наук. літ.);

Семантично з усіх часових форм найглибше й найчіткіше окреслена лише форма минулого часу (з наук. літ.);

Однією з тяжких суперечностей нашої духовної історії була суперечність між .. моральним потенціалом .. і моральним релятивізмом .. Це був один із виявів того, що можна було б назвати хронопровінціалізмом – часовим провінціоналізмом нашого мислення (з газ.);

Загалом це явище [конфлікт поколінь] продукує багато позитивних змін. Завдяки його внутрішньому напруженню і нестійкості тече, змінюється, рухається і “спрямовується у майбутнє” весь часовий потік історії (з наук. літ.).

2. заст. Тимчасовий.

Це лихо часове, – воно швидко минеться (Сл. Б. Грінченка);

– Яка там користь з тих чорнявих та русявих красунь? Зів'яне, змарніє, як лист восени, пожовкне й не зостанеться і згадки про ту часову, недавню красу! (Л. Яновська);

Сподіваюсь, що Ваше здоров'я поправиться і що з ним не так вже погано, як Вам здається, може, то так, часове погіршення (Леся Українка).

3. розм. Якому настала остання пора.

Не вмирають старі, тільки часові (Сл. Б. Грінченка).