чатування
ЧАТУВА́ННЯ, я, с.
Дія за знач. чатува́ти.
Для чатування татар висилали в степ загони, або, як їх називали, станиці, і влаштовували в степу сторожові пункти (з навч. літ.);
Коли ми виспались після чатування, я відчув нестерпний голод (Олесь Досвітній);
Зараз [Бронко] увійде в кімнату, не подивиться, що батько спить, а скаже матері, щоб, нарешті, знала, що йому вже в печінках сидить оте вічне чатування на нього (Ірина Вільде);
Звичайно, Марта його [Льови] чатувань не помічала, та й про нього самого майже забула (В. Підмогильний).
Словник української мови (СУМ-20)