чвиркати
ЧВИ́РКАТИ і рідко ЧВІ́РКАТИ, аю, аєш, недок., розм.
1. Спльовувати крізь зуби.
Став [Микита] навпроти Васюти, однією рукою підперся в боки, а другою держав цигарку, пихкаючи димом та раз у раз чвиркаючи через губу (Б. Грінченко);
Оверко чвиркав байдуже в воду крізь зуби (А. Головко);
Щоб здаватися старшим, Гнат навіть вуса почав голити раніше пори. Він стає з дівчиною біля кладки, для чогось чвиркає у воду (М. Стельмах);
// Говорити неохоче, зневажливо, крізь стулені губи.
– Тільки не той, а кажи правду... – Правда і єсть, – чвіркав через губу дід (В. Кучер).
2. Бризкати, просочуючись крізь що-небудь під ударами, тиском чогось (про болото, твань, кров і т. ін.).
У повітрі вогко, аж мокро, а під ногами чвиркало багнище (Г. Епік);
Стогін та ревище на майдані, а з-під нагаїв козацьких так і чвиркає селянська кров (А. Головко);
Спершу чути було, як чвіркає під його [бугая] ратицями луг, а відтак захлюпало і стихло (В. Дрозд).
Словник української мови (СУМ-20)