челядник
ЧЕЛЯ́ДНИК, а, ч., іст.
1. Той, хто належав до челяді (у 1 знач.).
[Чіп:] Ніколи не було, щоб від цехів такого вимагали! Та що це ми – невільники, раби, Челядники хіба ми воєводи, На нього щоб робити день і ніч! (І. Кочерга).
2. Той, хто належав до челяді (у 2 знач.).
Коли старий сотник, попрощавшись з молодою дружиною, вирушив у похід, щоб спіймати розбійника Гаркушу і на аркані приволокти його до двору, челядник доповідає, що прибув якийсь козак (з наук. літ.);
Пан Вільга одначе не дуже взяв собі до серця біду і тільки послав свого челядника, щоб арештував тих розбійників (М. Грушевський).
3. діал. Ремісник, який працював під керівництвом майстра аж до здобуття звання майстра; підмайстер.
Зганьбить майстер челядника не по правді (І. Франко);
Кустарна вичинка шкір здійснювалась, як правило, в хаті .. самим майстром, .. міські, дуже рідко сільські ремісники іноді тримали одного-двох челядників (із журн.).
Словник української мови (СУМ-20)