чепуруха
ЧЕПУРУ́ХА, и, ж., розм.
1. Жін. до чепуру́н.
То не прибрано в кухні – і вона гарикає Христі; а розпочне Христя прибирати, вона гукає: – Оця ще мені чепуруха (Панас Мирний);
Треба сказати, що тітка Ликера була чепуруха надзвичайна (С. Добровольський);
Досить довго похлюпавшись, мокра чепуруха [галка] стрибнула вбік, стала в куточку біля самого столу, куди падав промінь сонця. Вона дзьобом перебирала своє пір'я і сохла (О. Копиленко).
2. жарт. Велика чарка.
Здригнувсь [Турн], мов випив чепуруху (І. Котляревський).
Словник української мови (СУМ-20)