черевички
ЧЕРЕВИ́ЧКИ, ів, мн. (одн. череви́чок, чка, ч.).
1. Зменш.-пестл. до череви́ки.
– Сама в найми піду, Діток в школу оддам, А червоним черевичкам Таки дам, таки дам! (Т. Шевченко);
В одну мить схопилася я з постелі, опускаючи босі ноженята в теплі сукняні черевички (Панас Мирний);
Дівчина витрусила пісок з черевичка, взулась і рушила далі (В. Козаченко);
Черевички більше вважалися дівочим взуттям, а сап'янці – взуттям заміжніх жінок (О. Воропай).
2. бот., розм. Однорічна трав'яниста рослина родини жовтцевих, що цвіте фіолетово-синіми, зрідка рожево-блакитними або білувато-жовтими квітами; сокирки.
Щипала [Тетяна] на обніжку блакитно-огневі черевички, вибирала з них найкращі й механічно тулила в букетики (С. Васильченко);
Могло б здаватись, що Коцюбинський теж ботанік, коли зображає серед моря квіток жовті черевички, .. чебрець, кашку, звіробій, петрів батіг (із журн.).
Словник української мови (СУМ-20)