черевички

ЧЕРЕВИ́ЧКИ, ів, мн. (одн. череви́чок, чка, ч.).

1. Зменш.-пестл. до череви́ки.

– Сама в найми піду, Діток в школу оддам, А червоним черевичкам Таки дам, таки дам! (Т. Шевченко);

В одну мить схопилася я з постелі, опускаючи босі ноженята в теплі сукняні черевички (Панас Мирний);

Дівчина витрусила пісок з черевичка, взулась і рушила далі (В. Козаченко);

Черевички більше вважалися дівочим взуттям, а сап'янці – взуттям заміжніх жінок (О. Воропай).

2. бот., розм. Однорічна трав'яниста рослина родини жовтцевих, що цвіте фіолетово-синіми, зрідка рожево-блакитними або білувато-жовтими квітами; сокирки.

Щипала [Тетяна] на обніжку блакитно-огневі черевички, вибирала з них найкращі й механічно тулила в букетики (С. Васильченко);

Могло б здаватись, що Коцюбинський теж ботанік, коли зображає серед моря квіток жовті черевички, .. чебрець, кашку, звіробій, петрів батіг (із журн.).