човгати
ЧО́ВГАТИ, аю, аєш, недок.
1. чим і без дод. Терти, скребти і т. ін. по якійсь поверхні, утворюючи шум, шарудіння; шолопати.
Володька закурив цигарку і, човгаючи здоровенними черевиками, став ходити по карцеру (С. Васильченко);
Нарешті, почулися неквапливі кроки, хтось, м'яко човгаючи, йшов до виходу (Л. Первомайський);
По підлозі човгають десятки ніг (М. Чабанівський);
В майстерні свистіла пила, енергійно човгав рубанок, кипіла робота (Ю. Збанацький).
2. розм. Іти, ходити повільно, ледве піднімаючи ноги; плестися.
Розмова стихла, хату сум та туга укрили. Дід одно човга то вздовж, то впоперек своїми босими ногами (Панас Мирний);
Ходив і я колись до школи. Надівав батькові чоботи, мати підперізувала якимсь обривком, і я човгав собі (О. Ковінька);
Виснажені коні в натузі тягли вози, плугатарі понурі, мовчазні човгали за возами (К. Гордієнко).
Словник української мови (СУМ-20)