чоловіків
ЧОЛОВІ́КІВ, кова, кове.
Прикм. до чолові́к 1, 2; належний чоловікові.
Приїхав за мною батько та й до себе взяв. Чоловікову хату продали і худобу всю (Марко Вовчок);
Більш од усього берегла вона честь і повагу чоловікову (Ганна Барвінок);
Вона готова обірвати чоловікову мову, крикнути йому, що нехай не надіється, що поки попід вікнами бродить Гунька, не буде щастя на селі і мовчатиме Петрове ковадло... (Д. Бедзик);
Варка показувала йому чоловікові листи (В. Кучер);
– Ви не їсте, мош-Діма? – раптом звернулась вона до сивого, аж білого діда, чоловікового батька (М. Коцюбинський).
Словник української мови (СУМ-20)