чоловіків

ЧОЛОВІ́КІВ, кова, кове.

Прикм. до чолові́к 1, 2; належний чоловікові.

Приїхав за мною батько та й до себе взяв. Чоловікову хату продали і худобу всю (Марко Вовчок);

Більш од усього берегла вона честь і повагу чоловікову (Ганна Барвінок);

Вона готова обірвати чоловікову мову, крикнути йому, що нехай не надіється, що поки попід вікнами бродить Гунька, не буде щастя на селі і мовчатиме Петрове ковадло... (Д. Бедзик);

Варка показувала йому чоловікові листи (В. Кучер);

– Ви не їсте, мош-Діма? – раптом звернулась вона до сивого, аж білого діда, чоловікового батька (М. Коцюбинський).