чоловіків

ЧОЛОВІ́КІВ, кова, кове. Прикм. до чолові́к 1, 2; належний чоловікові.

Приїхав за мною батько та й до себе взяв. Чоловікову хату продали і худобу всю (Вовчок, І, 1955, 4);

Більш од усього берегла вона честь і повагу чоловікову (Барв., Опов.., 1902, 169);

Вона готова обірвати чоловікову мову, крикнути йому, що нехай не надіється, що поки попід вікнами бродить Гунька, не буде щастя на селі і мовчатиме Петрове ковадло… (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 27);

Варка показувала йому чоловікові листи (Кучер, Голод, 1961, 446);

— Ви не їсте, мош-Діма? — раптом звернулась вона до сивого, аж білого діда, чоловікового батька (Коцюб., І, 1955, 186).