чом
ЧОМ, присл., розм.
Те саме, що чому́ 2.
– Чого ти, Насте, ніби журишся? Чом ти не говориш? – спитав в неї Денис (І. Нечуй-Левицький);
Думи мої, думи мої, Лихо мені з вами! Нащо стали на папері Сумними рядами?.. Чом вас вітер не розвіяв В степу, як пилину? Чом вас лихо не приспало, Як свою дитину?.. (Т. Шевченко);
– Що ж він тобі говорив? – Питав мене, чого зайшла, чом невесела... (Марко Вовчок);
– Хм! – хмикнула Солоха і усмішка з лиця її спала. Вона хотіла сказати, чом вони [сестри] ніколи не приходять – та не уміла (Панас Мирний);
– Чом би нам і справді не бути в парі? В мене було б тобі добре, як у Бога за дверима... (М. Коцюбинський);
[Семпроній:] Я радий послужити, чесний пане. Найперше треба вияснити справу твою, Руфіне. [Руфін:] Чом же се найперше? (Леся Українка);
[Едіта:] Зостанься дома. [Крістабель:] Чом? [Е д і т а: ] Бо я так хочу (Леся Українка).
Словник української мови (СУМ-20)