чортеня
ЧОРТЕНЯ́, ня́ти, с., розм.
1. Малий чорт (у 1 знач.) або маля чорта.
Побіля старшини товпились чорти і чортенята; деякі з чортенят чіплялись за павутину, а інші визирали з тріщин (О. Стороженко);
Даровитий художник-самоучка якраз у цей час викінчував центральний кадр [страшного суду]: хапкі до згуби, тоненькі чортенята вилами підпихали .. двоєженців у киплячі казани (О. Ковінька);
Не радив би я вашому братові до нього заходити. Він з чортякою побратаний і все має кілька чортенят на послугах, за чурів значить. Так коли до нього наблизиться хто нехрещений, то йому зараз зірвуть голову, а тулуб з душею в пекло понесуть (А. Чайковський).
2. перен., фам. Про жваву, пустотливу дитину (часто з відтінком лагідного докору).
Хлопці бігцем рушили до вільшини. – Та не біжіть, чортенята! Ідете, то ідіть уже по-людському (Ю. Збанацький);
// фам. Про жваву, метку, лукаву молоду дівчину (з відтінком схвалення, захоплення або докору).
– Вона, чортеня, вродлива. Страшнувато до неї й підступати близько (П. Автомонов);
Ах, дьявол! Це чортеня, це дівча, це козеня, бо ж очі й стрибки козині, скакнула і в одну мить усе розвалила, показавши, що життя розуміють якось по-інакшому, якось далеко простіше і разом з тим далеко глибше й правдивіше. Як це могло так статись? (М. Івченко);
– Куди за пояс рвеш! Стiй смирно. Я тобi дам сiмака, чортеня паршиве! Як же ти смiла в генерала казьоннi пуговицi рiзать? (В. Винниченко).
Словник української мови (СУМ-20)