чортовиння
ЧОРТОВИ́ННЯ, я, с., розм.
1. збірн. Чорти, дияволи, духи, біси, всяка нечиста сила.
– Та на тебе не святі в церкві, а рогаті на тім світі тикатимуть вилами. – То вже їхнє діло, – пробурмотів Матвій, не дуже вірячи в усяке чортовиння: коли його в самій Синяві нема, то чого воно має бути на тім світі (М. Стельмах);
Плохий Йон так здивував Маріццу несподіваним протестом, що вона лиш розплющила свої чорні очі й кричала: – Сади, сади чортами, бо й без тебе не заведеться чортовиння в хаті... (М. Коцюбинський).
2. перен. Щось незрозуміле або безглузде, недоладне.
Се була шалена якась гонитва. Не людський біг, не панічна утеча, а чортовиння якесь (Г. Хоткевич);
– Просто чортовиння якесь, – говорить він після паузи. – Вчені винаходять динаміт і роблять це ніби з добрими намірами; .. а потім на! – передають усе це в руки божевільному, .. який всі плоди людського генія повертає на війну (О. Гончар).
◇ (1) Що за чортови́ння, груб. – уживається для вираження незадоволення, обурення, здивування з приводу кого-, чого-небудь.
– Що за чортовиння! – сердився Андрій (із журн.);
– Коли? Чого ж я там був? – Таж хворі. – Хворий? Що за чортовиння! Не доберу, про що ви говорите! (Ю. Смолич).
Словник української мови (СУМ-20)