чортячий
ЧОРТЯ́ЧИЙ, а, е.
1. Прикм. до чорт 1; належний чортові, чортам.
Семен спідлоба зиркнув у той бік, де висіла на стіні велика картина страшного суду; од неї завжди смерділо Семенові духом чортячого кубла (С. Васильченко);
[Сидір Свиридович:] Свят, свят, свят!.. (Оступається й хреститься). [Горпина:] Чого ви одхрещуєтесь від мене? В мене нема на голові чортячих рогів (І. Нечуй-Левицький);
// Власт. чортові, такий, як у чорта.
[Н и к о д и м:] Не говори чортячим язиком до мене! (І. Карпенко-Карий);
– Бійтесь бога, коли людей не боїтесь! – кинулась вона до помічника пристава, схопила його за обшлаг рукава, але не розжалобила служаку. На його чортячому обличчі округлились і скособочились очі, а на їхнє довічне здивування ще набігла й цікавість (М. Стельмах);
Коло тину Ладуриха сусідок збивала: – Бабоньки! Ви гарненько придивіться, їй-бо, в Олени щось чортяче єсть... Хай я святої неділі не доживу – Олена чаклунка (О. Ковінька).
2. лайл. Те саме, що бі́сів 2.
Застудився я в дорозі під Петербургом, і аж до самої Волги ночами був чортячий холод, а шинель дали мені благеньку, витерту (З. Тулуб);
Ну й Байраки! Що там не кажи, а край таки справді чортячий (М. Чабанівський).
3. перен., розм. Надзвичайно сильний; несамовитий, шалений.
Кинулась .. до помочі щонайближча сотня, так козаки її привітали таким чортячим наскоком, що оборонці .. накивали п'ятами (М. Старицький);
// Занадто важкий.
А “Гетьман” тремтить, а “Гетьман” падає грудьми на хвилі .. Дві години скаженої, чортячої роботи й напруження! (Остап Вишня).
Словник української мови (СУМ-20)