чудесно
ЧУДЕ́СНО.
1. Присл. до чуде́сний 2.
[Василь:] А таки чудесно б ви зробили, коли б вихворостили мене на всі боки!.. (М. Кропивницький);
Тихонов гостро бачить і чудесно описує світ (М. Рильський);
Гей, ви, далі, далі безкінечні й сині, як чудесно в світі молодому жить! (В. Сосюра).
2. у знач. пред. Про красу навколишньої дійсності.
Тепер місячні ночі, на морі чудесно (М. Коцюбинський).
3. у знач. виг. Те саме, що чудо́во 3.
– Бачиш, бачиш, – говорив він, не спускаючи очей з траншеї, – накрито! Ціль накрито! Чудесно! Молодці! (О. Гончар);
[Захар:] Мій пан на цілу ніч поїхав. Він повернеться аж вранці. [Костомаров:] Ну, й чудесно! (П. Тичина).
Словник української мови (СУМ-20)