чудувати

ЧУДУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., розм.

1. кого, чим і без дод. Викликати подив, здивування в кого-небудь; дивувати.

Книш чудував усіх тими бумагами, які лучалося йому стрівати в поліції... (Панас Мирний);

// безос.

І чудує хлопця, що й тут також, як і в них на селі Самойловичку й барона, проклинають хазяїв заводу Мацька й Дахненка та одного з майстрів – Дударика, ненависного шпигуна (Є. Кротевич).

2. з кого, чого. Чудуватися.

– Ми й без того в цих патріархальних сукнях поставали схожі на якихсь святих преподобниць! І без того ціле місто чудує з нас (І. Нечуй-Левицький);

А дівчата на підмогу Відстаючим скрізь ішли. Старші люди чудували: – Чи було таке коли! (С. Воскрекасенко).

Значення в інших словниках

1. чудувати — див. ДИВУВАТИ і ДИВУВАТИСЯ.  Словник синонімів Караванського
2. чудувати — чудува́ти дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
3. чудувати — -ую, -уєш, недок., розм. 1》 перех. і без додатка. Викликати подив, здивування в кого-небудь; дивувати. || безос. 2》 неперех., з кого – чого. Чудуватися.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. чудувати — ДИВУВА́ТИ (викликати подив незвичайністю), ВРАЖА́ТИ, ЧУДУВА́ТИ розм., ЗАЧУДО́ВУВАТИ розм.; ПРИГОЛО́МШУВАТИ (надто сильно дивувати); ЕПАТУВА́ТИ книжн. (порушенням загальноприйнятих норм, правил). — Док.  Словник синонімів української мови
5. чудувати — ЧУДУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., розм. 1. перех. і без додатка. Викликати подив, здивування в кого-небудь; дивувати. Книш чудував усіх тими бумагами, які лучалося йому стрівати в поліції… (Мирний, III, 1954, 87); // безос.  Словник української мови в 11 томах
6. чудувати — Чудува́ти, -ду́ю, -єш гл. Удивляться. Ціле місто чудує з нас. Левиц. І. 287. Привозе він його (змія) у своє царство, — всі на його чудують. Мнж. 34. Ото чудуватимуть, як виглядять, що на спині в собаки різка прив'язана. Черк. у.  Словник української мови Грінченка