чукикати
ЧУКИ́КАТИ, аю, аєш, недок., кого, що, розм.
Забавляючи, підкидати на руках, ногах дитину і промовляти при цьому слово “чук-чуки”; гуцати.
– А що ж се Хведора досі немає? – спитала баба, усаджуючись біля Христі, котра чукикала на колінах Петруся (Панас Мирний);
Оксана з колиски взяла Маркуся, закутала в грубі полотняні пелюшки і чукикала на руках (С. Чорнобривець);
Вона висмикнула дитину з рук Шмалька й почала її чукикати з тою легкістю і вправністю, з якою можуть це робити тільки жінки (С. Добровольський);
* Образно. Ну, чому я мушу чукикати літературу? Чому я мушу боліти, страждати за того, хто прийшов у літературу? (Остап Вишня).
Словник української мови (СУМ-20)