чумак
ЧУМА́К, а́, ч.
1. На Україні в XV–XIX ст. – візник і торговець, який перевозив на волах хліб, сіль, рибу та інші товари для продажу.
Іде чумак з-за Лиману З чужим добрим, безталанний, Чужі воли поганяє, Поганяючи, співає: – Доле моя, доле, Чом ти не такая, Як інша чужая? (Т. Шевченко);
Дивимось, а се чумаки з гори йдуть (Марко Вовчок);
Іде чумак, іде козак Дорогою з Дону (Я. Щоголів);
Глянув Кайдаш на стіл: на покуті сидить чумак, з котрим він стрічався в Криму (І. Нечуй-Левицький);
– Ну, звичайно, закохалась наша Варвара Павлівна, знову все пересолено. Чумак з возом перекинувся, як говорили у минулому сторіччі (В. Собко);
Прийшла покрова – сиди чумак дома (прислів'я);
* У порівн. Воли, підбившись по кам'янистій дорозі, понуро шкутильгали, а румуни в сіряках і високих чорних шапках брели з батіжками поруч возів, як чумаки (О. Гончар).
2. Український народний танець.
“Чумак”. Танець виконують дівчина і хлопець. Перед початком танцю дівчина стоїть в останній лівій кулісі, а хлопець – у середній правій кулісі (з наук. літ.);
Поки люди “йшли козака”, поки поважно, по троє против [проти] одного, водили “чумака”, Дарки не було видно (Леся Українка).
Словник української мови (СУМ-20)