чумак

ЧУМА́К, а́, ч.

1. На Україні в XV–XIX ст. – візник і торговець, який перевозив на волах хліб, сіль, рибу та інші товари для продажу.

Іде чумак з-за Лиману З чужим добрим, безталанний, Чужі воли поганяє, Поганяючи, співає: – Доле моя, доле, Чом ти не такая, Як інша чужая? (Т. Шевченко);

Дивимось, а се чумаки з гори йдуть (Марко Вовчок);

Іде чумак, іде козак Дорогою з Дону (Я. Щоголів);

Глянув Кайдаш на стіл: на покуті сидить чумак, з котрим він стрічався в Криму (І. Нечуй-Левицький);

– Ну, звичайно, закохалась наша Варвара Павлівна, знову все пересолено. Чумак з возом перекинувся, як говорили у минулому сторіччі (В. Собко);

Прийшла покрова – сиди чумак дома (прислів'я);

* У порівн. Воли, підбившись по кам'янистій дорозі, понуро шкутильгали, а румуни в сіряках і високих чорних шапках брели з батіжками поруч возів, як чумаки (О. Гончар).

2. Український народний танець.

“Чумак”. Танець виконують дівчина і хлопець. Перед початком танцю дівчина стоїть в останній лівій кулісі, а хлопець – у середній правій кулісі (з наук. літ.);

Поки люди “йшли козака”, поки поважно, по троє против [проти] одного, водили “чумака”, Дарки не було видно (Леся Українка).