чутний
ЧУ́ТНИЙ, а, е.
1. Який сприймається за допомогою органів слуху, який можна чути (у 1 знач.).
Вітер гуде, розвіває дідові бороду й приносить йому тихий, ледве чутний, мов з дна Дунаю поклик: – Оста-а-пе!.. (М. Коцюбинський);
Однак що це? Ганна вся аж стрепенулась, потяглася вперед, завмерла вслухаючись. Десь здалеку, із заріччя, долинули ледве чутні звуки запізнілої гармонії, почулися перегуки, співи (О. Гончар);
Чуйне солдатське вухо вловило у завиванні хуртовини далеку, ледь чутну рушничну стрілянину (А. Головко);
// Виразний, помітний, голосний.
Балабуха вийшов за двір і пішов шляхом наниз, над Рось. Шум води ставав чутніший (І. Нечуй-Левицький);
// у знач. пред. Чути, звучати.
Знадвору доноситься крик: їдуть, їдуть! – чутні гуркіт, фиркання... (Панас Мирний);
Хороша чутка далеко чутна, а погана ще дальше (Номис).
2. Який можна відчути; відчутний.
Ледь чутна передсвітанкова прохолода вливалася в оксамитову теплінь ночі (З. Тулуб);
Повітря торкалося чола ледь чутними доторками (Л. Первомайський);
// Який схоплюють, виявляють за допомогою нюху.
Звідкись долетіла ледве чутна хвилечка запаху диму (Г. Хоткевич);
Під осінь, коли вже достигала садовина, вітерець приносив аромат стиглих яблук, груш чи ледве чутний запах диму від сушарень, де сушилася падалиця (М. Томчаній).
Словник української мови (СУМ-20)