шалено
ШАЛЕ́НО.
Присл. до шале́ний 1–6.
На порожньому майдані Зосталася чорна Мумма І поводар – він шалено Кинув шапкою об землю (Леся Українка);
– Неси, кажу,- раптом звіріє Павло, і очі його шалено округлюються (Григорій Тютюнник);
Вітер осені шалено жовтий лист жене увись (В. Сосюра);
На ґанку загупали чиїсь швидкі кроки, потім шалено задзвонив дзвоник (М. Стельмах);
Ворог шалено оборонявся в набережному районі (О. Гончар);
Ви літом шалено на нас наступали, Зимою... тікали від нас... (В. Сосюра);
В повітря прорвалися прудкі “мессершмітти”. Низько пролітаючи над землею, вони шалено строчили з кулеметів (Іван Ле);
Якось на початку літа його собака раптом кинувся в жито і став шалено гавкати (з газ.);
Пригнувшись на плотах, шалено гребла піхота (О. Гончар);
Шия й потилиця рідко болить і ніколи не болить дуже, як раніш було, голова не тріщить так шалено (Леся Українка);
В неї шалено закохався аспірант Березін, її товариш по роботі (Я. Гримайло);
– Бачиш, – сказала Жукова, – ти продовжуєш шалено заздрити Марійці (О. Донченко);
Назустріч їм шалено мчала, мов вихор, інша машина, тягнучи за собою хвіст сірого пилу (О. Гуреїв);
Шалено мчить затиснута прямовисними скелями пінява ріка (з навч. літ.);
В циганському таборі – тривога. Хто скаче так шалено до їхнього табору? (Григорій Тютюнник);
Думка .. працювала шалено швидко, страшно і чітко (Ю. Мушкетик);
Часом, не знати чого, у нього починало шалено битись серце, йому здавалося, що він щось забув взяти з собою в дорогу, щось дуже дороге покинув у Києві (С. Скляренко);
Ти дав мені, о краю мій, життя, Міцне, як віти на столітнім кедрі, І хоч не раз шалено, без пуття Твої дари я розсипав прещедрі, Та вдячності ніколи, ні на мить Не міг я і в безумстві загубить (М. Рильський).
Словник української мови (СУМ-20)