шаль
ШАЛЬ¹, і, ж. і заст. я, ч.
1. Велика в'язана чи ткана хустка (перев. шерстяна, рідше шовкова).
– Купи собі, мамуню, шаль. – Мені не треба тії [тієї] шалі. – Не завдавай же серцю жалю! Купи, голубко! (Т. Шевченко);
Бабуня вкрила її своїм великим чорним шалем і повела додому (Леся Українка);
Северин підскочив до скрині, брязнув прикладом по замку і став викидати на середину хати Оленине добро: спідниці, білі кашемірові шалі, чоботи (Григорій Тютюнник);
Золотиста шовкова шаль спадала їй на плечі (О. Десняк);
* Образно. Так тихо вгорі наді мною... Небесний заснув океан. Од шалі зорі голубої на луках прослався туман (В. Сосюра);
* У порівн. На березу жовтолистую Сніг нависнув, наче шаль... (А. Кримський).
2. заст. Тонка перев. шерстяна тканина саржевого плетива.
3. род. ю, ч., діал. Довгий комір у верхньому одязі.
(1) Туре́цька шаль – шаль з особливим забарвленням і візерунками, які формою нагадують огірки.
Слуги та джури вже обкручували товстенний поперек обозному малиновим поясом з турецької єдвабної шалі (О. Ільченко).
ШАЛЬ², і, ж., діал.
Дрібниця (див. дрібни́ця 1).
Якби не пісок, то б шаль довезти дуба (Сл. Б. Грінченка).
Словник української мови (СУМ-20)