шаркання
ША́РКАННЯ, я, с.
Дія за знач. ша́ркати і звуки, утворювані цією дією.
Він все чогось чекав .. Нарешті вже коло півночі йому почулося тихе ступання босих ніг та шаркання по призьбі (М. Коцюбинський);
Коли Вихори прийшли на луг, там ще не було велелюдно, тільки за кущами чулося шаркання чиєїсь коси (Григорій Тютюнник);
В сінях уже чутно було шаркання калошами, і незабаром увійшов Порицький (Леся Українка);
Ліс стояв трохи похмурий, непорушний і величний. В ньому було так тихо, що кожне шаркання Терешкової ноги чи крик птаха віддавалися сотнею найрізноманітніших звуків (Г. Епік);
Йому довго не відчиняли. Нарешті, за дверима почулося шаркання підошов (Д. Ткач).
Словник української мови (СУМ-20)