шелепнути
ШЕЛЕ́ПНУТИ, ну, неш, док., діал.
1. Однокр. до шеле́пати 1.
2. Із силою вдарити;
// безос.
Тілько [тільки] що Федір уступив у хату, як його ще на порозі привітав нестямний крик .. Федора наче в груди кулаком шелепнуло (Панас Мирний);
// Упасти, перев. з глухим звуком, шумом.
Він так і шелепнув у саму середину (Сл. Б. Грінченка);
Навіть забув [Мусій], якої висоти сінешній поріг – зачепився і мало не шелепнув серед сіней (В. Речмедін).
Словник української мови (СУМ-20)