шелепнути
ШЕЛЕ́ПНУТИ, ну, неш, док., діал.
1. Однокр. до шеле́пати 1.
2. З силою ударити;
// безос.
Тілько що Федір уступив у хату, як його ще на порозі привітав нестямний крик.. Федора наче в груди кулаком шелепнуло (Мирний, IV, 1955, 229);
// Упасти, перев. з глухим звуком, шумом.
Він так і шелепнув у саму середину (Сл. Гр.);
Навіть забув [Мусій], якої висоти сінешній поріг-зачепився і мало не шелепнув серед сіней (Речм., Весн. грози, 196І, 142).
Словник української мови (СУМ-11)