шепотатися
ШЕПОТА́ТИСЯ, очу́ся, о́чешся і ШЕПОТІ́ТИСЯ, очу́ся, оти́шся, недок.
Те саме, що шепта́тися.
Молодиці шепоталися довгенько собі, а там і поснули (Марко Вовчок);
Уночі йому не спалося, важкі думки клопотали йому голову... А тут ще чує: батько-мати шепочуться між собою (Панас Мирний);
В напівтемному коридорі важко було розглядіти, хто шепочеться, сидячи на підвіконні (С. Журахович);
За столом кілька секунд про щось шепотілися, і тоді Карпо Чумак голосно відповів на матросове привітання (В. Кучер);
Частіше зупиняються легіні з дівками коло перелазів, шепочуться щось на вухо (Г. Хоткевич);
Урядовці шепотілись, що тепер їм моторошно їздити по селах за податками, бо емісарові Сі Яню, як той їздив, одрізали косу й нігті та забрали увесь стягнений ним податок (Олесь Досвітній);
* Образно. Понад ставом увечері Шепочеться осока, Дожидає в темнім гаї Дівчинонька козака (Т. Шевченко);
Сміються фіалочки гожі, Глядять в небеса на зірки, І тихо шепочуться рожі (Леся Українка);
Микола зупинився, оглянувся довкола, прислухався. Ніде нікого. Шепочуться достигаючі хліба (Д. Ткач);
Шепочеться листя в колгоспних садах, І пахне димком тракторів (М. Гірник);
Задумливо шепочуться над школою ставні осокори (Ю. Збанацький);
Шумить, шумить весела путь, шепочуться з асфальтом шини... Це золоте зерно везуть до елеваторів машини (В. Сосюра).
Словник української мови (СУМ-20)