шепотати
ШЕПОТА́ТИ, очу́, о́чеш і ШЕПОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок., що.
Те саме, що шепта́ти.
Раптом смужка світла знов з'являється, ширша, ніж перше, і якийсь приглушений голос шепоче раптово (Леся Українка);
Старі люди сіпають Бондарівну за рукав, щось шепочуть їй злякано на ухо (С. Васильченко);
Молодий чорнявий парубок усміхнувся і щось шепотав Анничці, а вона хилила низько голову і втирала сльози (Мирослав Ірчан);
Дорош справді зрозумів, що він не тільки чує, а й говорить. І, закривши лице руками, щоб не показати професорові сліз, пішов у палату, укрився з головою, не виходив на вечерю і цілий вечір шепотів сам до себе під ковдрою (Григорій Тютюнник);
Жене світання морок ночі, і обрій барвами сія. І серце слухає: шепочуть сумні вуста моє ім'я... (В. Сосюра);
Фортунат і Парвус встають і виходять у садок, щось турботно шепочучи межи собою (Леся Українка);
Діти сходяться разом докупи і шепочуть на печі та й засипляють без вечері (В. Стефаник);
– Що ж то за краса! Що то за парубок! – шепотять дівчата між собою (Марко Вовчок);
А в дворі шепотіло з десяток дітлахів різного віку, цікавих, як сороки (О. Копиленко);
* Образно. З вітром шепочуть квітки, пісня дзвенить про любов, і над свічадом ріки місяць примарний зійшов (В. Сосюра);
Співаєш ти (всяк згодиться) прегарно; Але послухай, як шепоче ліс... (П. Грабовський);
Щось шепочуть тихо трави (В. Сосюра);
Вітрець потягає, Потічок шепоче, Яскраво сіяють Зорі серед ночі (з народної пісні);
Гай шепоче, гнуться лози В яру при дорозі, Думи душу осідають, І капають сльози (Т. Шевченко);
Тихо проходив я лісом; зелене Листя рясне шепотіло круг мене (Б. Грінченко);
Річка віє холодком, шепоче тихо собі хвилькою (М. Чабанівський);
Безхмарне небо байдужно дивиться з високості, а буйний вітер шепотить про щось з величезними степовими будяками (М. Коцюбинський);
* У порівн. Вона вся трусилася; вуста її тремтіли, наче що шепотали... (Панас Мирний).
Словник української мови (СУМ-20)