шкапа
ШКА́ПА, и, ж.
1. Заморений, слабосилий, худий кінь; хабета.
По дворі скрізь валялись купи неприбраного гною, бігали собаки, никали худі шкапи (І. Нечуй-Левицький);
Кінця не видно ярмаркові. Там, чути, циган розхвалює якусь шкапу: – Добра кобила! День біжить – три дні лежить! (О. Гончар);
Сліпа Гершкова шкапа, яку все село звало “великомучениця”, була така байдужа до всього, що вже й не обганялась від мух (П. Козланюк);
* Образно. Пора зіпхнути Михая з кульгавої шкапи монархії... (М. Чабанівський);
// розм. Те саме, що кінь 1.
Між зеленим кострубатим чагарником заманячить [замаячить] де-не-де спутана шкапа. То хлопці пасуть коней (М. Коцюбинський);
Степан молодцювато під'їхав на димчастих шкапах до їхніх воріт (М. Стельмах).
2. перен., розм., зневажл. Фізично слабка, виснажена, нездатна до роботи людина.
Словник української мови (СУМ-20)