шкереберть
ШКЕРЕ́БЕ́РТЬ, присл., розм.
Вниз головою (перев. про падіння кого-, чого-небудь); догори ногами, сторч.
Паллант любесенький хлопчина .. Вліпив такого макогона, Що пан Галес шкереберть став (І. Котляревський);
– Налетить наш славний Богун Іван, дак нечисть вся від його шкереберть покотиться... (М. Старицький);
Не встигли [хлопці] й оглянутися, як машина скакнула в ямку та так шкереберть і перевернулася (Панас Мирний);
// Не так, як потрібно.
Коли Сташко заставав на своїх поличках усе шкереберть, то він знав: була Таська (О. Кундзич).
Словник української мови (СУМ-20)