шкодити
ШКО́ДИТИ, джу, диш, недок.
1. що, чим і з дод. Завдавати шкоди (див. шко́да¹ 1).
Погане панібратство шкодить І доброго нінащо зводить (Л. Глібов);
– Чого це так у степу заманулося зимувати? – пита прикажчик. – Тут, біля села – ліси та яри, звір шкодить (Панас Мирний);
Тепер було Климові важко, немов люди підстерегли його таємні надії й мають замір шкодити (С. Васильченко);
Все ховайте: і одежу, й їжу, – хто чим може, шкодьте ворогам!.. (В. Сосюра);
Справді, треба було б приходить, Правду кажете, далебі. Бо хто пізно ходить – той шкодить. Не кому, а, звичайно, собі (Л. Первомайський);
Суховії шкодять навіть за умов зрошення, а сильні вітри роздувають ґрунт, перетворюючись у чорні бурі (з наук. літ.);
// Пустувати, бешкетувати.
Він бився з хлопцями на вулиці, тікав з уроків, просився до товариша і їхав на Дніпро, каявся у всьому, обіцяв виправитися і знову шкодив (І. Сенченко);
// Те саме, що заважа́ти.
Я сама тепер бачу, що моя книжка вийшла занадто сумна, і се шкодить доброму враженню (Леся Українка);
[Олексій:] Зайвий розум не завжди бува в пригоді людині, часто розум і шкодить, – все залежить від умов, в яких чоловік існує (М. Кропивницький);
Іноді Маковейчиків талант йому ж і шкодить (О. Гончар).
2. тільки 3 ос. Бути шкідливим для здоров'я людей, тварин, росту рослин; вадити.
Мушу працювати годин по 10–12 на добу, а це шкодить (М. Коцюбинський);
Звикнувши занадто бути лежнем, можна справді дійти до такого, що потім уже найменша робота буде шкодити (Леся Українка);
– Духота не лиш мені шкодить, але й моїй пшениці (Л. Мартович);
Темрява так само шкідлива для очей, як і яскраве сонячне світло .. Шкодить очам і безсоння (з наук.-попул. літ.).
◇ (1) Не шко́дить, з дієсл. – варто, слід би.
А ви записуйте, не шкодить Такую річ і записать. Бо се не казка, а билиця. Або бувальщина, сказать (Т. Шевченко).
Словник української мови (СУМ-20)