школярство
ШКОЛЯ́РСТВО, а, с.
1. Збірн. до школя́р; школярі.
– Плюнь, серце, на того, хто так тобі сказав. Що буцім Бог жінкам волосся довге дав За те, що розум їм укоротив чимало: То погань так верзла, школярство так брехало! (П. Гулак-Артемовський);
Довбня сердитий ходив поза школярами й плювався, бурмочучи собі під ніс. Веселе школярство не проминуло і з того посміятись (Панас Мирний).
2. рідко. Перебування в школі.
Повіяло нудом давнім, кошмарним, що заносив колись із школи в рідну хату в часи школярства (С. Васильченко);
– Узявся вчить, то буду вчить у шахті, без школярства! (П. Дорошко).
3. перен., зневажл. Наслідування примітивних, схоластичних норм, зразків; несамостійний, учнівський підхід до чогось.
Словник української мови (СУМ-20)