школярство

ШКОЛЯ́РСТВО, а, с.

1. Збірн. до школя́р; школярі.

— Плюнь, серце, на того, хто так тобі сказав. Що буцім бог жінкам волосся довге дав За те, що розум їм укоротив чимало: То погань так верзла, школярство так брехало! (Г.-Арт., Байки.., 1958, 59);

Довбня сердитий ходив поза школярами й плювався, бурмочучи собі під ніс. Веселе школярство не проминуло і з того посміятись (Мирний, IV, 1955, 109).

2. рідко. Перебування в школі.

Повіяло нудом давнім, кошмарним, що заносив колись із школи в рідну хату в часи школярства (Вас., І, 1959, 359);

— Узявся вчить, то буду вчить у шахті, без школярства! (Дор., Три богатирі, 1959, 22).

3. перен., зневажл. Наслідування примітивних, схоластичних норм, зразків; несамостійний, учнівський підхід до чогось.

Значення в інших словниках

1. школярство — ШКОЛЯ́РСТВО, а, с. 1. Збірн. до школя́р; школярі. – Плюнь, серце, на того, хто так тобі сказав. Що буцім Бог жінкам волосся довге дав За те, що розум їм укоротив чимало: То погань так верзла, школярство так брехало! (П.  Словник української мови у 20 томах
2. школярство — школя́рство іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
3. школярство — -а, с. 1》 Збірн. до школяр; школярі. 2》 рідко. Перебування в школі. 3》 перен., зневажл. Наслідування примітивних, схоластичних норм, зразків; несамостійний, учнівський підхід до чогось.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. школярство — Школя́рство, -ва, -ву  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. школярство — Школярство, -ва с. 1) Школьничество. 2) соб. Школьники. То погань так верзла, школярство так брехало. О. 1861. III. 94.  Словник української мови Грінченка