штовхатися
ШТОВХА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок.
1. Штовхати кого-небудь.
З радощів він штовхнув Матню .. – Не штовхайся, тут і так бік болить.., – одмовив Матня (Панас Мирний);
Все забув [Сопкін], одмахнувся рукою од сусіда і, штовхаючись на всі боки ліктями, з червоним радісним обличчям поперся попід стінкою до Ясочки (С. Васильченко);
– Яка це зануда штовхається? – засопів у темряві парубійко, підводячи голову (Григорій Тютюнник);
// Штовхати один одного.
Одна родичка обсипала їх [молодих] вівсом, пшеницею пополовині з мідними та дрібними срібними грішми. Дітвора кинулась ловити гроші, лазила по землі, хапалась, штовхалась, пхалась (І. Нечуй-Левицький);
// Товпитися, тиснутися.
Штовхаюсь я; аж землячок, Спасибі, признався (Т. Шевченко);
На кораблі штовхалися пасажири, плакали діти (Д. Ткач);
Високий чоловік .. вирішив не штовхатися і сів на свій чемодан, чекаючи, доки пройдуть люди (В. Собко);
// Бути, перебувати в натовпі (перев. без особливої справи, серйозної мети).
Стражник Чапля увесь час штовхався між людьми, а почувши останні слова, почав продиратися до ґанку (П. Панч);
Коли караван з'являвся в свято, Шевченко хапав олівці, ішов з фортеці на цілий день із скибкою хліба і штовхався на міняльному дворі, милуючись соковитими барвами східного одягу (З. Тулуб).
2. Пас. до штовха́ти.
Словник української мови (СУМ-20)