штурляти
ШТУРЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., кого, чим і без дод., розм.
Те саме, що штовха́ти 1, 2.
Через поріг штурляють Рязанця. Він з ціпком, важко волочить ногу (Яків Баш);
І так торсав [Сивоок], бив Какору по жирних щоках, штурляв у груди, аж тому повернулася свідомість (П. Загребельний);
Молодь розважалася. Якісь парубчаки, штурляючи один одного, радісно перестрибували з крижини на крижину (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)