шуба
ШУ́БА¹, и, ж.
1. Верхній зимовий одяг з хутра, на хутрі (перев. з довгими полами).
Усі посли, по-московському звичаю, з бородами, у парчевих соболевих турських шубах. .. Поклонились обом гетьманам і козацтву на всі чотири сторони (П. Куліш);
Пробігло щось по сходах, і в хату вскочив господар дому, в шубі, в шапці, в калошах з снігом (М. Коцюбинський);
Масивний мольберт був пристосований під своєрідну вішалку – на ньому була розвішана жіноча каракулева шуба (А. Головко);
Працівники експериментального цеху головного підприємства швейного об'єднання “Україна” приступили до виробництва першої партії жіночих шуб із штучного хутра, імітованого під норку (з газ.);
// перен. Сніговий, рослинний і т. ін. покрив.
Сном блакитним заснули поля, і долини, і гори, й діброви. Одягла білу шубу земля, білу шубу зимову (В. Сосюра);
– Дуб спершу росте в корінь. Йому в цей час, як дитині, потрібен надійний захисток .. – Чув-чув... “Дуб любить рости в шубі, та хай відкрита голова”? (П. Оровецький);
Ліс називають зеленим другом людини, зеленою шубою землі (з газ.).
2. Шерстяний покрив тварин.
Запищав Когутик: – Ой Лисичко люба! Ти міцно жартуєш! Подресь [подерлась] моя шуба! (І. Франко).
(1) Шу́ба чиндоко́ра.
А на йому [ньому] шуба люба, а на шубі чидонкора, а начидонкорі поясок (Сл. Б. Грінченка).
ШУ́БА⁴.
Словник української мови (СУМ-20)