шуба

ШУ́БА¹, и, ж.

1. Верхній зимовий одяг з хутра, на хутрі (перев. з довгими полами).

Усі посли, по-московському звичаю, з бородами, у парчевих соболевих турських шубах. .. Поклонились обом гетьманам і козацтву на всі чотири сторони (П. Куліш);

Пробігло щось по сходах, і в хату вскочив господар дому, в шубі, в шапці, в калошах з снігом (М. Коцюбинський);

Масивний мольберт був пристосований під своєрідну вішалку – на ньому була розвішана жіноча каракулева шуба (А. Головко);

Працівники експериментального цеху головного підприємства швейного об'єднання “Україна” приступили до виробництва першої партії жіночих шуб із штучного хутра, імітованого під норку (з газ.);

// перен. Сніговий, рослинний і т. ін. покрив.

Сном блакитним заснули поля, і долини, і гори, й діброви. Одягла білу шубу земля, білу шубу зимову (В. Сосюра);

– Дуб спершу росте в корінь. Йому в цей час, як дитині, потрібен надійний захисток .. – Чув-чув... “Дуб любить рости в шубі, та хай відкрита голова”? (П. Оровецький);

Ліс називають зеленим другом людини, зеленою шубою землі (з газ.).

2. Шерстяний покрив тварин.

Запищав Когутик: – Ой Лисичко люба! Ти міцно жартуєш! Подресь [подерлась] моя шуба! (І. Франко).

(1) Шу́ба чиндоко́ра.

А на йому [ньому] шуба люба, а на шубі чидонкора, а начидонкорі поясок (Сл. Б. Грінченка).

ШУ́БА⁴.

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

шуба

Значення в інших словниках