шуба

ШУ́БА, и, ж.

1. Верхній зимовий одяг з хутра, на хутрі (перев. з довгими полами).

Усі посли, по-московському звичаю, з бородами, у парчевих соболевих турських шубах. ..Поклонились обом гетьманам і козацтву на всі чотири сторони (П. Куліш, Вибр., 1969, 168);

Пробігло щось по сходах, і в хату вскочив господар дому, в шубі, в шапці, в калошах з снігом (Коцюб., І, 1955, 403);

Масивний мольберт був пристосований під своєрідну вішалку — на ньому була розвішана жіноча каракулева шуба (Головко, II, 1957, 563);

Працівники експериментального цеху головного підприємства швейного об’єднання «Україна» приступили до виробництва першої партії жіночих шуб із штучного хутра, імітованого під норку (Веч. Київ, 15.I 1969, 2);

// перен. Сніговий, рослинний і т. ін. покрив.

Сном блакитним заснули поля, і долини, і гори, й діброви. Одягла білу шубу земля, білу шубу зимову (Сос.? Солов. далі, 1957, 158);

— Дуб спершу росте в корінь. Йому в цей час, як дитині, потрібен надійний захисток..— Чув-чув… «Дуб любить рости в шубі, та хай відкрита голова»? (Оров., Зел. повінь, 1961, 13);

Ліс називають зеленим другом людини, зеленою шубою землі (Роб. газ., 18.IX 1966, 3).

2. Шерстяний покрив тварин.

Запищав Когутик: — Ой Лисичко люба! Ти міцно жартуєш! Подресь [подерлась] моя шуба! (Фр., XIII, 1954, 262).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

шуба

Значення в інших словниках