шумок
ШУМО́К, мка́, ч.
Зменш. до шум¹ 1, 2, 4; легкий, слабкий шум.
До кімнати зненацька з молодечим шумком заскочив Микола Хмелюк (Яків Баш);
В залі знову, як брижі на воді од вітру, знявся шумок (А. Головко);
Прокотивсь шумок настороження (О. Гуреїв);
В колгоспі тим часом пішов шумок: авансували славою нашого Хому Микитовича, а воно, видать, не туди... (Я. Гримайло).
◇ (1) Під шумо́к – використовуючи якусь нагоду або потай від інших.
Дорош пильно подивився в очі Гната, ламаючи його гостро відточений погляд. – Ну, ти під цей шумок чесного хлопця не заплутай. Я за нього ручаюсь (Григорій Тютюнник);
Крики – то була лише провокаційна “обструкція”, організована “ворогами народу” під шумок (І. Багряний).
Словник української мови (СУМ-20)