щезник
ЩЕ́ЗНИК, а, ч., міф.
Злий дух; лісовик.
Іван озирнувся назад, на скелі – і скаменів. На камені верхи сидів “той”, щезник (М. Коцюбинський);
Щезники нічні люльки допахкують у лісі (П. Козланюк);
Щезник – темний дух гірського лісу (Є. Гуцало);
* У порівн. – Ану, ти! – вискочив, як щезник з пляшки, меткий дозорець. – До роботи!.. (П. Колесник).
Словник української мови (СУМ-20)