щезник
ЩЕ́ЗНИК, а, ч., міф. Злий дух; лісовик.
Іван озирнувся назад, на скелі — і скаменів. На камені верхи сидів «той», щезник (Коцюб., II, 1955, 309);
Щезники нічні люльки допахкують у лісі (Козл., На переломі, 1947, 87);
*У порівн. — Ану, ти! — вискочив, як щезник з пляшки, меткий дозорець. — До роботи!.. (Кол., Терен.., 1959, 199).
Словник української мови (СУМ-11)