щетина
ЩЕТИ́НА, и, ж.
Коротка цупка шерсть у деяких тварин.
Де не візьмися, свиня і, хрюкаючи та насторочивши щетину на спині, як кинеться на дитину, за голову ухватила – тілько закавчало (Панас Мирний);
* Образно. Огняним їжаком, сердито настовбурчивши золоту щетину, сідало за снігами сонце (С. Васильченко);
* У порівн. Дядько був станом високий, очі чорні; волосся і вус як щетина (Марко Вовчок);
* Образно. * У порівн. На голові в Панька волосся настовбурчилось, як щетина (І. Нечуй-Левицький);
// розм. Одна тварина, худобина.
Скотина третій день не напована [напоєна] .. Вівці, телята почали гинути... Ще таких два дні – і ні щетини не зостанеться у селі! (Панас Мирний);
// Така шерсть, уживана для виготовлення щіток, пензлів і т. ін.
[Xівря:] На тім тижневі щетинник .. виміняв у них щетину на голки та на гребінець (М. Кропивницький);
Полюбляючи золотий генеральський блиск, Терентій охоче вимінює їхні портрети в ганчірників то за роги, то за копита, то за щетину (М. Стельмах);
// Така шерсть, вживана шевцем замість голки.
[Іван (сидить і латає чоботи, тихо мугиче пісню):] Чи воно темно, чи я вже зовсім осліп! Шуляю, шуляю дратвою і не попаду... Може, щетина загнулась. (Пробує на зубах) (І. Карпенко-Карий);
У руці проворне шило, Дратва пасмом у зубах, І щетина скаче вміло По наколених дірках (М. Стельмах);
// розм. Коротке цупке волосся на обличчі чоловіків.
За ніч густа щетина виросла на його обличчі, і воно здавалося обсипане попелом (Григорій Тютюнник);
Цимбалюк нахмурився, провів долонею по сірій щетині на підборідді (Д. Бедзик);
// перен. Щось колюче, цупке, настовбурчене, що нагадує таку шерсть.
Поле засіялося грізною щетиною гострих і колючих багнетів (Я. Качура);
Увесь пагорб залито сяйвом нічного неба, і зелена щетина ялинок наче обсипана золотавим пилком (Я. Гримайло);
По червонуватому достиглому гречаному лану повагом сунули комбайни, залишаючи густу щетину стерні (П. Автомонов).
Словник української мови (СУМ-20)