щойно
ЩО́ЙНО, розм.
1. присл. Зовсім недавно, тільки що, тільки-тільки.
Подорожні щойно викупались. Рудий розгортав іще мокрі вуса, з яких стікала вода (М. Коцюбинський);
Зібравши навколо себе гурт партизанів, Жора Артозєєв розповідав пригоду, яка з ним щойно трапилась (М. Шеремет);
Щойно пройшов дощик, і в вечірніх сутінках можна було відчути, як дихає степ (Л. Смілянський);
Щойно збудований, з автопоїлками і підвісною дорогою, новий корівник був гордістю Цимбала (С. Журахович);
[Наташа:] Здрастуй, Дмитре. Хоч би вмився, як до дівчат ідеш. [Дмитро:] Даруй, з поля щойно... (М. Зарудний).
2. спол. часовий. Приєднує підрядні речення часу, вказуючи на те, що дія в головному реченні починається зразу після закінчення дії підрядного речення; тільки, як тільки.
Щойно пароплав почав підходити до пристані, Ерік кинувся на верхню палубу (П. Панч);
Щойно в рожевому смерку розтанула його [квартального] опецькувата постать – в сінях знову задеренчав дзвоник (Ю. Смолич).
3. част., підсил., перев. у сполуч. із займ. і присл. Уживається для увиразнення чого-небудь; саме, якраз.
Щойно тепер почались тяжкі часи для братів (І. Франко).
(1) Що́йно ті́льки – як тільки, тільки-но.
– Ні, не скину [кожуха]! – мужик каже, – Бо натуру маю: Щойно тільки з себе скину, То все пропиваю (С. Руданський);
Любові Прохорівні раптом здалося, що і в її житті щойно йде тільки пишне літо (Іван Ле).
Словник української мови (СУМ-20)