щойно

ЩО́ЙНО, розм.

1. присл. Зовсім недавно, тільки що, тільки-тільки.

Подорожні щойно викупались. Рудий розгортав іще мокрі вуса, з яких стікала вода (М. Коцюбинський);

Зібравши навколо себе гурт партизанів, Жора Артозєєв розповідав пригоду, яка з ним щойно трапилась (М. Шеремет);

Щойно пройшов дощик, і в вечірніх сутінках можна було відчути, як дихає степ (Л. Смілянський);

Щойно збудований, з автопоїлками і підвісною дорогою, новий корівник був гордістю Цимбала (С. Журахович);

[Наташа:] Здрастуй, Дмитре. Хоч би вмився, як до дівчат ідеш. [Дмитро:] Даруй, з поля щойно... (М. Зарудний).

2. спол. часовий. Приєднує підрядні речення часу, вказуючи на те, що дія в головному реченні починається зразу після закінчення дії підрядного речення; тільки, як тільки.

Щойно пароплав почав підходити до пристані, Ерік кинувся на верхню палубу (П. Панч);

Щойно в рожевому смерку розтанула його [квартального] опецькувата постать – в сінях знову задеренчав дзвоник (Ю. Смолич).

3. част., підсил., перев. у сполуч. із займ. і присл. Уживається для увиразнення чого-небудь; саме, якраз.

Щойно тепер почались тяжкі часи для братів (І. Франко).

(1) Що́йно ті́льки – як тільки, тільки-но.

– Ні, не скину [кожуха]! – мужик каже, – Бо натуру маю: Щойно тільки з себе скину, То все пропиваю (С. Руданський);

Любові Прохорівні раптом здалося, що і в її житті щойно йде тільки пишне літо (Іван Ле).