щойно

ЩО́ЙНО, розм.

1. присл. Зовсім недавно, тільки що, тільки-тільки.

Подорожні щойно викупались. Рудий розгортав іще мокрі вуса, з яких стікала вода (Коцюб., І, 1955, 138);

Зібравши навколо себе гурт партизанів, Жора Артозєєв розповідав пригоду, яка з ним щойно трапилась (Шер., В партиз. загонах, 1947, 100);

Щойно пройшов дощик, і в вечірніх сутінках можна було відчути, як дихає степ (Сміл., Сад, 1952, 5);

Щойно збудований, з автопоїлками і підвісною дорогою, новий корівник був гордістю Цимбала (Жур., Звич. турботи, 1960, 102);

[Наташа:] Здрастуй, Дмитре. Хоч би вмився, як до дівчат ідеш. [Дмитро:] Даруй, з поля щойно… (Зар., Антеї, 1962, 217).

2. спол. часовий. Приєднує підрядні речення часу, вказуючи на те, що дія в головному реченні починається зразу після закінчення дії підрядного речення; тільки, як тільки.

Щойно пароплав почав підходити до пристані, Ерік кинувся на верхню палубу (Панч, Ерік.., 1950, 36);

Щойно в рожевому смерку розтанула його [квартального] опецькувата постать — в сінях знову задеренчав дзвоник (Смолич, II, 1958, 31).

3. част., підсил., перев. у сполуч. із займ. і присл. Уживається для увиразнення чого-небудь; саме, якраз.

Щойно тепер почались тяжкі часи для братів (Фр., VI, 1951, 167).

Що́йно ті́льки — як тільки, тільки-но.

— Ні, не скину [кожуха]! — мужик каже,— Бо натуру маю: Щойно тільки з себе скину, То все пропиваю (Рудан., Тв., 1956, 137);

Любові Прохорівні раптом здалося, що і в її житті щойно йде тільки пишне літо (Ле, Міжгір’я, 1953, 65).