щупальці
ЩУ́ПАЛЬЦІ, ів, ЩУ́ПАЛЬЦЯ, лець, мн. (одн. щу́пальце, я, с.).
Рухомі вирости на тілі червів, молюсків, членистоногих і деяких інших тварин, що є органами чуттів, захоплювання їжі, а іноді й дихання.
Огидливий восьминіг ворушив своїми змієподібними щупальцями, підстерігаючи здобич (О. Донченко);
Давно відомо, що восьминоги виявляють неабиякий хист під час спорудження своїх жител. За будівельний матеріал їм править каміння, яке вони збирають на дні моря і за допомогою щупальців переносять навіть на деякі відстані (з наук.-попул. літ.);
Гідри схожі на невеликі, близько 1,5 см, сірі, буруваті або зеленуваті стеблинки з віночком тонких, як павутинки, щупалець (з навч. літ.);
* Образно. Двері лишились прочинені. У розпростертих щупальцях світла, напроти дверей, – стіл (Ю. Мушкетик);
* У порівн. Ніде нікого. Тільки – я та вода, та слизький кушир, що немов щупальцями обмацує моє тіло (Д. Ткач);
* Образно. * У порівн. Наче щупальця потворного спрута, кинулися вони [татари] в різні сторони, налітаючи на безборонні хутори й села (З. Тулуб);
// перен. Те, що проникає кудись, захоплюючи що-небудь.
Словник української мови (СУМ-20)