юга
ЮГА́, и́, ж.
1. Те саме, що імла́.
Палке небо, жовтувата Недвижима пилюга. Млява спека й тьмянувата, Де не глянеш, скрізь юга (І. Манжура);
Сонце .. витріщилося зверху .. Понад озером закурилася легенька синяста юга (Дніпрова Чайка);
Навкруги весь степ як у тумані од юги (А. Головко);
Літо стояло жарке, бездощове, степи дихали гарячою югою, вдень над ланами гойдалися марева, а вночі поля вкривалися просинню (Ю. Мушкетик).
2. Снігова буря; завірюха, хурделиця.
А все як давнє спогадаю, То воскресає і воно: Та люта ніч, юга холодна... (Микола Чернявський);
// Сніг, що переноситься низовим вітром.
Вітер шаленів. Він люто здував з горбів суху, колючу югу, болісно бив нею в обличчя, сипав під ноги (В. Бабляк).
Словник української мови (СУМ-20)