юга
ЮГА́, и́, ж.
1. Те саме, що імла́.
Палке небо, жовтувата Недвижима пилюга. Млява спека й тьмянувата, Де не глянеш, скрізь юга (Манж., Тв., 1955, 72);
Сонце.. витріщилося зверху.. Понад озером закурилася легенька синяста юга (Дн. Чайка, Тв., 1960, 115);
Навкруги весь степ як у тумані од юги (Головко, II, 1957, 224).
2. Снігова буря; завірюха, хурделиця.
А все як давнє спогадаю, То воскресає і воно: Та люта ніч, юга холодна… (Черн., Поезії, 1959, 94);
// Сніг, що переноситься низовим вітром.
Вітер шаленів. Він люто здував з горбів суху, колючу югу, болісно бив нею в обличчя, сипав під ноги (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 342).
Словник української мови (СУМ-11)